История Украины

Із циклу «Кременчук в історії України»

Неупереджений погляд в минуле

В статті “Державність на землях України” ми визначились, що в XVII ст. повністю сформувалася українська нація, а бере свій початок в другій половині І тис. до н.е., що цілком співпадає з часом народження Кременчука.
В статті “Скільки років Кременчуку” я уже звертав увагу на те, що історію Кременчука та інші події не можна відривати від історії українських земель, тож і в подальшому будемо притримуватись цього принципу.
Так продовжимо розмову про козаччину, яку ми пов'язуємо з Запорозькою Січчю, а Кременчук був весь час під її впливом.
Не дивно, що російська і польська історіографії дотримуються вигаданої історії про побудову укріплень за Порогами та на місці Кременчука, військовим інженером Г. Бопланом за наказом польського короля.
Велика заслуга Г.Боплана в тому, що залишив нам карти України XVI ст. та книгу “Опис України ...”, що містять цінні факти з побуту козаків, населення України та її географії.
Детальні плани укріплень та фортифікаційних споруд в Запоріжжі і міста — фортеці Кременчука — це також його робота.
А що до побудови запорожських укріплень, то це уже цілковита вигадка, бо польський король був проти ії спорудження за домовленістю з турецьким султаном та кримським ханом — це по -перше, а по-друге — запорожські козаки ніколи не були під зверхністю короля.
Першим побудував укріплення у 1556 р. на о. Хортиця та верф князь Д. Вишневецький від набігів татар та польської шляхти.
Що до Кременчука, то Г. Боплан зовсім ніякого відношення не мав, адже Кременчук як укріплення існував за багато століть до XVI ст.

Події після поразки національної
революції 1648 р.-1657р.

Народжена революцією молода держава Козацька республіка не мала шансів зміцнитися.
Не маючи сили протистояти агресивним державам, які оточували її, повинна була вести багатовекторну політику, яку започаткував Б. Хмельницький. Протекціоністський розлад серед старшини набирав сили. За таких обставин частина полковників, з оточення Б. Хмельницького, за декілька днів до смерті умовила його передати булаву в спадок синові Юрію, а оскільки він був неповнолітнім то, тимчасово, призначили гетьманом генерального писаря І. Виговського. Він був пропольської орієнтації, але зважаючи на те, що існувала багатовекторна орієнтація він також її дотримувався.
Перші кроки його були направлені на налагодження відносин з представниками московського царя.
Але в царя та його представників в Україні були інші цілі.
За спиною гетьмана та його оточення царські чиновники домовляються з польською шляхтою про розподіл українських земель. На заваді цьому стала козацька маса, а тому проти неї був націлений основний удар. Почався наступ царських військ на Лівобережжі, витісняючи козацькі війська.
Це все проводилося в дуже жорсткій формі.
Про поведінку царських солдатів на окупованих територіях красномовно свідчить доклад в гетьманську канцелярію Ніжинського полковника Г. Гуляницького: “… Москва наступає безбожно… все мечем і вогнем розорюють, церкви Божі палять, священників і іноків — всіх під меч пускають, а більше того — над панянками — добрими дівицями і попадями глумління роблять, груди вирізають і малим дітям не спускають, образам святим очі вилупають...”. Ось так обернулася “визвольна братня допомога” православних християн проти насилля католицької Польщі.
Така підступна, агресивна політика Московії змусила І. Виговського підписати з Польщею Гадяцький договір у 1658р., де йшлося про створення “Руського князівства” в складі Польсько-Литовської держави.
Цей Гадяцький договір спровокував вибух невдоволення серед широких верств населення і, навіть, серед гетьманського оточення.
Та найбільшої протидії заходам гетьмана чинила Запорізька Січ, підбурювана представниками царя.
Збунтувалися також Полтавський, Ніжинський, Чернігівській, Миргородський полки, а Барабаш та Пушкарь очолили ці бунти.
Тут необхідно відмітити, що ще кровоточили рани серед широких верств населення від польської шляхти і не було ще розуміння про наміри та дії московських окупантів.
Протистояння протекціоністське, підігріте московитами та поляками вилилося в збройні конфлікти.
11 травня 1658р. під Полтавою відбулася битва 60-тисячної козацько-татарської армії з 40-тисячними загонами козаків та слабо озброєних повстанців. У бою загинуло 10-16 тис. повсталих.

А от козацька Кременчуцька сотня та населення Кременчуччини, на цей раз, зосталися в стороні від усіх репресивних подій тому, що не підтримали бунтівників.
В лавах козацького війська І. Виговського були і відомі полковники Ф. Джалілей, І. Богун, П. Дорошенко, Є. Гоголь, так — це прадід М.В. Гоголя, з якого він написав образ Тараса Бульби. Але це тільки художній образ, бо Є. Гоголь не воював проти Польщі.

Так почалася громадянська війна

Цей збройний конфлікт використали московські воєначальники і почали широкий наступ на козацькі полки.
Тож, коли московські війська оточили місто-фортецю Конотоп, Виговський поспішив на поміч оточеним з 16-тисячним козацьким військом і 30-тисячною татарською кіннотою.
28-29 червня 1659р. відбулася грандіозна битва, в ході якої 100-тисячна московська армія перестала існувати.
Ця битва стала класичною у плані мистецького ведення бою.
А відносно гетьмана І. Виговського, то для нього ця битва стала смертним вироком, в доповненні до всієї його діяльності, бо не міг цар вибачити знищення його армії.

Конотопський розгром примусив Московію шукати різні шляхи підкорення козацької республіки, а розкол серед старшинської верхівки був для неї хорошим знаком. Свій стратегічний план відносно Русі-України московити почали проводити в практичне русло. Для цього використали 18-ти річного Юрія Хмельницького, якого проголосили на “Чорній Раді” у 1659 р. гетьманом, розуміючи, що безхарактерний без політичного досвіду юнак може зіграти роль “троянського коня” і це, в деякій мірі, справдилося.
Юрій підписав кабальний договір, за яким всі умови, які відстоював його батько, скасувалися.
Окрилені таким успіхом московити, щоб скасувати Гадяцьку угоду, улітку 1660р. посилають свої війська на Правобережжя, яке за домовленістю між Московією і Польщею належало останній.
Ця авантюра не удалась, бо ще сильна Польща дала відсіч і Московія змушена була укласти трактат, за яким Гетьманат переходив до Польщі.
Це був повний розкол Русі-України-Козацької республіки.
В вітчизняну історію ці події ввійшли під назвою “Руїни”.
А для московського царя погіршення стратегічної ситуації примусило надіслати таємну інструкцію своїм дипломатам про те, якщо Польща, Туреччина і Крим об'єднаються, то треба обіцяти їм не лише Правобережну, а і Лівобережну Україну.
Відносно подальшої долі Ю. Хмельницького.
Потреба в ньому вже відпала і його тихо відсторонили.
Забігаючи наперед, потрібно сказати, що його ще не раз використовуватимуть на протязі 20-ти років московський цар, поляки, Туреччина.
Але, коли він став уже досвідченним в зрілому віці, то починає вести боротьбу за об'єднання України, а тому польський король лишив його гетьманства. За непокору турецькій владі він відсидів два роки в турецькій фортеці. Знову йому вручили булаву “руському князеві”, але за збройний спротив туркам його було страчено.

Два гетьманства

Таким чином, перший етап громадянської війни 1658р.-1663р. завершився територіальним розколом України.
Це дало змогу Москві розділити Гетьманат на дві частини і посіяти ворожнечу між старшиною. Частково козацька сила була нейтралізована.
На Лівобережжі, яке залишалось за Московією продовжується наступ на козацькі права і вольності, а також на поступове закріпачення селян.
Козацька демократія поступово замінювалася призначенням лояльної старшини і за кожним з них встановлювався нагляд. За участь в бунтах та їх підтримку карали смертю, висилкою на каторгу і засланням до Сибіру
Тут необхідно згадати, що Кременчук на той час посідав значне місце в Гетьманаті, як адміністративний центр, а тому одержав статус полкового міста і був ним з 1661р. по 1666р.
Будучі під впливом Запорізької Січі Кременчук відносно реагував на всі прояви свавілля московських окупантів, тому у вересні-жовтні 1663р виступив проти них. Царський ставленик І. Брюховецький оточив місто і повністю зруйнував його.
Московія, будучи ще слабкою для захоплення Правобережжя і боячись за підкорене Лівобережжя, вирішила задобрити Польщу, Туреччину та Крим і тим самим поглибити розкол України — у січні 1667р. підписує Андрусівський договір, за яким Сіверщина, Лівобережна Україна та на два роки Київ (згодом Московія його викупила) закріплювалися за Московією.
Білорусь і Правобережна Україна залишались за Польщею.
Південно-Західні та Південні землі відійшли до Туреччини та Криму, якому цар сплачував данину як своєму сюзеренові.
На Правобережжі Гетьманат був, деякий час, в більш сприятливому положенні тому, що Польща постійно конфліктувала з Туреччиною та Кримом і цим успішно користувалися правобережні гетьмани.
Запорізька Січ залишалась самостійною тому, що ще мала сили відстоювати свою незалежність.
А Кременчук, як порубіжне місто, деякий час мав невизначеність.
Та повернемося до Правобережжя, де гетьмани та полковники мали відносну свободу в своїх діях.
Найбільш успішним та визначним гетьманом Правобережжя був П. Дорошенко.
Він спочатку орієнтувався на Польщу, але згодом вирішив від неї звільнитися, обравши у союзники Туреччину і Кримське ханство, взяв за мету приєднати Лівобережжя.
Уряд Туреччини погодився взяти під свою протекцію Правобережжя.
У червні 1668р. Війська П. Дорошенка переправилися через Дніпро і стали просуватися з боями по Лівобережжю. Доволі успішно проходила військова операція, бо козаки Лівобережжя масово переходили на бік військ П. Дорошенка. Навіть гетьман Лівобережжя І. Брюховецький перейшов під керівництво правобережного гетьмана.
Але розлючені козаки не могли пробачити йому зради і біля Диканьки влаштували йому самосуд.
Після цього 20 червня 1668р. Козацька рада обрала П. Дорошенка гетьманом всієї України.
Та вже в кінці липня загроза вторгнення на Правобережжя польських військ та боротьба за владу у старшинському середовищі змусила П. Дорошенка залишити Лівобережжя не закріпивши воєнного успіху.
Тільки під тиском московських військ, поляків, лівобережного гетьмана І. Самойловича, змушений був капітулювати. Згодом “почесно” його вислали на московські землі з наділом землі і деякий час займав посаду воєводи в одному із міст Московії, де помер і похований під Москвою. Мав велику родину, а дружина О. Пушкіна Н. Гончарова стала його правнучкою.
Це один з рідкісних епізодів громадянської війни з таким щасливим для українського гетьмана закінченням.
А тим часом військові дії між Польщею і Туреччиною та набіги царських військ Лівобережжя привели до спустошення земель. Почалися і для Правобережної України страшні часи.

Зміни за 10 років

За 10 років населення Правобережжя зменшилося в три рази, а в деяких місцях зовсім не стало людей.
Набув розмаху масовий перехід населення Правобережжя на лівий берег.
Дійшло до того, що почалося примусове переселення окремими військовими формуваннями, в різних напрямах, що увійшло в історію як “війна берегів”.
В цьому плані особливо потерпав Кременчук, як прикордонне місто-укріплення, бо доведене до відчаю населення повстало і було жорстоко подавлено військами московського воєводи Г. Ромадановського.

Чим видатний 1686 рік

У 80-х роках 17-го ст. Московська держава настільки зміцніла за рахунок українських земель і козацьких сил, що вирішила повністю змінити свою стратегію і свій імідж.
• У 1686р. Московія повністю підкорює Лівобережну українську церкву з присвоєнням храмів, монастирів та земель із забороною проводити богослужіння за українськими обрядами. При цьому московська церква не мала ніякого канонічного права, як не має його і тепер.
• У 1686р. Московський цар Олексій Михайлович (батько Петра І) відмовляється платити данину кримському хану, як своєму сюзерену, а походив він від кримських татар роду Наришків.
Ось тут буде доцільно коротко розповісти про…

Виникнення Московської держави

У 1217 р. війська хана Батия — онука Чингісхана- засновника Золотої орди прийшли на землі племен під загально назвою — фінські племена: меря, моксель, марі, мурома, мещера, весь, уд-морт та інші і підкорили їх.
Це були напівдикі племена, а їх земля являла собою суцільну тайгу.
Війська Батия це склад багатьох тюркських племен — родів під загальною назвою татари: аргини, барини, кіпчаки, ширини, кияти, наймани, меркити, киреїти, уйгури, дулати, кураласи, конерати і багато інших.
Ці роди добре відомі серед населення Казахстану. Це я знаю, оскільки 8 років довелося жити серед казахів.
Тюркські племена заселяли землі Середньої Азії і Казахстану, а потім об'єднавшись і створивши Орди, одні пішли на землі Близького Сходу- Сельджуки та Отаманська династії, згодом утворили державу Туреччину, а інші пішли на Північний Захід утворивши державу Золоту Орду.
Монголи ніякого відношення не мають до тюрськомовних народів і нічого спільного між ними не було.
Монголи -це жовта-монголоїдна раса (монголи, китайці, японці та ін.)
Ніяких татаро-монголів не існувало в природі. Все це вигадки російської історіографії.
У 1206р. на нинішніх землях Казахстану чотири тюрськомовних родів: кияти, наймани, меркити та кираїти об'єдналися та на Курултаї обрали на посаду Великого хана, піднявши на білій кошмі та присвоїли йому титул Чингісхана- на казахській мові — “Великий світлоясний хан”.
Ці роди започаткували основу династії татар-чингісидів, створивши державу Золота Орда.
Так от, Батий підкоривши Мещерські (Московські) та Тмутараканські (Рязанські) землі і, поділивши їх, уже як улуси, між своїми братами, пішов на Захід на угрів, переслідуючи половців, які там знайшли притулок.
Це був стрімкий наступ. На своєму шляху міста, які не чинили опору, він обкладав даниною і залишав їх в спокої, а тих хто чинив опір і не мав доброго укріплення, знищував. На тривалу облогу він не марнував часу. Почавши наступ у 1240р. він уже через декілька місяців у 1241р. розгромив польсько — литовське військо та угро-хорватські загони, наклавши на ці землі данину.
Після цього частина військ повернулася на Схід, а основна частина, під керівництвом чингісидів, повернула на Південь і заснувала на Кримському півострові ханство.
За Ясою Чингісхана всі захоплені землі належали, виключно, роду чингісидів і тільки вони мали право на розподіл чи спадок.
Але при цьому всі члени роду чингісидів підвладні були Верховному хану, який заснував нове ханство в Криму. Вони повинні були платити данину йому за користування земельними наділами.
Поступово улуси перетворювалися в ханства, а потім у князівства: Тверське, Московське, Рязанське т.і.
Всі ці хани-князі розуміли, що потрібно об'єднуватися для створення самостійної держави, а для цього необхідно пристосовуватися до умов життя земель, які сусідували з західними державами і добре розуміли перспективи християнства. Тим більше, що на цих землях уже були православні церкви, монастирі і скити, засновані ще, починаючи, з 11ст. священниками із Русі. Їх було мало і вони весь час страждали від корінного населення- язичників.
Татари почали масово будувати церкви, запрошуючи зодчих та священнослужителів з Візантії, Греції та Русі.
А починався цей процес на річці Москва-Моксель (гнила вода-болото).
Хан Менгу-Тимур одержавши землю у 1237 р. відразу ж почав будувати тут церкву і житло. І в подальшому це стало нормою того часу — одержавши землю — будувати, а побудувавши, хан ставив там свою Тамгу, як знак власності.
Вони були поступово знищені, по мірі того, як Московія “відхрещувалася” від свого татарського походження.
.
А, взагалі, офіційно, вважається рік заснування Москви 1272р. після першого перепису населення.
Він проводився для обліку збирання податків, в своєрідний спосіб. Оскільки люди не жили на одному місці, а весь час пересувалися, то їх ловили і відрізали праве вухо і по ним потім вівся облік корінного населення.
З християнським православ’ям прийшла і слов'янська мова та письменність із Русі.
Письменність у Золотої Орди існувала. Це була уйгурська письменність, яка проіснувала до 15ст.
Християнство стало основою, на якій виникла московська держава, але це було тільки на землях Московії.
В Кримському, Казанському, Сибірському, Астраханському та Казахському ханствах існував іслам.
Поступово земельні наділи почали передавати у спадок, роздрібнюватися.
І отримавши наділ, спадкоємці ставали ханами-князями улусу, приймали християнство і християнські імена: Іван-Іоан, Василь, Дмитро, Михайло, Олександр і т.п. Як-то був ханом Беклемешем, а став князем Михайлом Тверським, чи інші.
Таке походження Володимирського князівства, це Мещерський улус, який заснував хан Чилакуан — Ярослав (звідси назва м. Ярослава).
А далі:
 син Чилакуана — Дмитрій Ярославович;
 другий син Андрій Ярославович;
 молодший син Михайло Тверський- він же Беклемеш;
 онук Чилакуана — Олександр Михайлович.
А відомий Великий князь Іван Калита- це Кулпан-Кулхан. На казахській мові- пояс, на якому висить мішечок з грішми.
Важлива річ — людина ставала князем отримавши певну посаду, а оскільки в Золотій Орді існувала військова адміністрація, то від темника до десятника були князі.
А тепер уявимо собі, яка кількість князів існувала в Московії- Росії до 1917 р.!
Зоставалась багаточисельна частина людей улусів Золотої Орди — це рядові воїни -безземельні. Вони називалися казаками — в перекладі з тюркської (казахської)звучить як казак (казах) — вільний.
Російська історіографія вигадала багато легенд, щоб відмовитися від свого походження.
• Легенда про походження Москви пов'язали з іменем Ю. Довгорукого, але ж ми знаємо, що через 100 років після Ю. Довгорукого Москву заснував Менгу-Тимур, як удільний хан-князь для свого сина Берке-Петра Ординського, про що свідчить портрет Петра на стіні Архангельського собору Кремля — усипальниці московських князів.
• Ще одна легенда -аманат (названий брат) сина Батия Берке — став Олександром Невським, але ж за своїм малолітнім віком він ніяк не міг воювати зі шведами чи Тевтонським Орденом.
• Чи Дмитрій Донський, — хан Сарихозя, який воював з ханом Мамаєм за владу-став легендарним руським князем -переможцем на Куликовім полі, місце знаходження якого до сих пір не можуть знайти.
Легенди, легенди, легенди, але на кожному кроці правда виходить на поверхню- в топоніміці, в назвах міст, прізвищах, іменах та інших назвах.
А, зрештою, потрібно сказати правду про те, що татари принесли в Мещерські та Тмутараканські дикі землі цивілізацію, бо за їх приходу почали створюватися населені пункти, міста, де виникали ремесла, школи, шляхи сполучення, широкі зв'язки з західними державами.
• Ще одна легенда
Ось невеликий приклад — до сих пір співають пісні про ямщиків та про їх тяжку долю. Насправді, у татар існувала служба зв'язку -ямська служба. Ям — будинок, двір, де коней змінювали і відпочивали ханські посланці. І проіснувала ця служба для 19ст., коли її замінили фельд'єгерською.
В15ст. Золота Орда повністю розпадається на ханства: Астраханське, Казанське, Сибірське, Казахське, Кримське, які згодом були підкорені Московією.
Доречно буде сказати, що під час підкорення Казані Іван IV (Грозний) вирізав усе населення, за що одержав ще одне ім'я Кацап — м'ясник. Так татарське ім'я закріпилося за московитами — нелюдами.
Та продовжимо розповідь про історію виникнення Московської держави.
Пообіцявши захист занепалій Візантії, підкріпивши золотом, купили собі право на церковну монополію, цим самим змогли стати “помазаниками божими”, бо їм було дано право призначити митрополитів, які висвячували князів на царство.
В цей час московські хани-князі об'явили: “Ми є Третій Рим, а четвертому не бувати”.
А у 1721р. Петро І заснував “Священний Синод” — один із вищих органів державної влади. Очолював цей орган обер-прокурор, якого призначив цар-імператор. Те, що почали татарські хани в 14ст., з цього часу було узаконено.
Об'явивши себе імператором, а Московію імперією, Петро присвоїв і нову назву, нахабно вкравши ім'я Русі, бо імперії була потрібна велична назва з її історією.
Більш детальніше про історію Московії можна дізнатися з тритомника «Країна Моксель або Московія» та двотомника «Москва ординська» Володимира Білінського, який понад 40 років жив і працював в Казахстані. Матеріали для дослідження він брав в Росії та інших історичних джерелах.
Раніше ми визначились з державотворенням на українських землях, а тепер і з Московією -Росією розібрались.
Все пізнається в порівнянні.
Тепер доцільно буде поговорити про походження українських козаків та їх ватажків.


Так хто ж такі українські козаки та їх керівники

Походження слова козак від тюркомовного казак (казах) — вільний, свободний. Саме походження говорить про давність -10-11ст. ст.
Вільні, молоді, не сімейні люди за різних причин виходили в дикі степи, утворюючи ватаги, які добували собі “хліб” рибальством, охотою, а бувало що й корсарством.
Десь в кінці 14ст., на початку 15ст. — це уже окремі військові загони, які зосереджені на південних та східних неконтрольованих землях.
Вони, за необхідністю, являють собою прикордонників, захищаючись від набігів татар.
До початку 16 ст. козацькі ватаги зайняли значну частину східного і південного кордону від Дніпровського Лівобережжя до Дністра.
В степах з'явилася нова форма господарювання хутір-зимівник.
У 40-х роках 16ст., завдяки енергійній діяльності українського князя Дмитра Вишневецького, створюється бастіон за Дніпровськими порогами, для відсічі турецько-татарської та польської агресії, -Запорізька Січ.
Козаки стали називатися низовими козаками-запорожцями на відміну від реєстрових, які були на службі і за це одержували винагороду.
Це коротенька довідка про походження українського козацтва.
Але необхідно виявити повний зміст цього явища, а конкретніше, вияснити ким була еліта козацька.
Вони були різними за походженням, за характером та за внеском в захисті свого народу та землі.
Наприклад, князь Д. Вишневецький — староста Черкаський, а потім засновник першої Запорізької Січі — легендарний козацький полководець, оспіваний в народі як Байда, страчений турецьким султаном.
Його брат Михайло теж був Черкаським старостою і багато зробив для укріплення Кременчука. Ще два брати були успішними очільниками різних адміністрацій.
Але був у знатному роді і виродок- Ярема Вишневецький — страшний ворог народу, від якого і одержав заслужену кару.
А як обійти відоме ім'я О. Дашкевича — видатного полководця і державного діяча, який також немало зробив для Кременчука.
Гетьман С. Наливайко самовіддано боровся проти польських окупантів, за що вони його підступно стратили.
Хіба можна викинути з історії ім'я П. Конашевича-Сагайдачного чи князя К. Острозького, чи гетьмана П. Дорошенка, чи полковника І. Богуна.
Це знамениті постаті в історії, а скільки людей маловідомих і, поки що, зовсім не відомих. От скажімо гетьман Правобережжя С. Куницький, який у свій час став відомим військовим діячом в Європі, бо саме за його допомогою було припинено просування Туреччини в глиб Європи.
Та й взагалі, на відміну від московських князів, бояр, воєвод українські гетьмани, полковники і навіть деякі сотники були високоосвіченими діячами європейського типу.
Ні польські магнати, ні московські чиновники, різного рангу, не опікувалися справами економічного, просвітницького, культурного розвитку. Все це лягло на плечі українських діячів.
Розвивалася освіта і культура, виникали і розвивалися цехові братства різного напрямку, добувалась руда, з якої виплавляли метал, добувалась селітра, за допомогою якої виготовляли порох, вироблявся папір, розвивалися підприємства з переробки сільгосппродукції та багато інших.
І все це відбувалось в умовах постійного воєнного стану.
Але змінювалися політичні умови діяльності гетьманів, полковників та інших керівників.
Московія розділила Русь -Україну за принципом “Розділяй і володарюй”.
Тепер гетьмани Лівобережжя і Правобережжя були поставлені в умови ворогуючих сторін — це по-перше, а по-друге — це те, що вони були обмежені в діяльності. Особливо важко довелось їм на Лівобережжі.
Тут виникає необхідність в деякому уточненні.
Для Московії-Росії Б. Хмельницький уособлював в собі союзника, керівника держави, з яким був укладений договір.
Були визнані його заслуги як видатного полководця. Навіть в радянські часи, під час Другої світової війни, був запроваджений Орден Б. Хмельницького.
А от послідовники його були уже підлеглими-підданими слугами царя.
На Лівобережжі Московією установлений жорсткий режим. За кожним кроком гетьмана чи полковника слідкували царські опричники і конкуренти.
Щоб утриматися на посаді чи здобути її, гетьманам чи полковникам доводилося застосовувати різні засоби, навіть не сумісні з гуманністю, уже не кажучи про етику та порядність.
Доноси цареві на конкурента, навіть фізичне усунення, стало нормою.
Особливо це практикувалося за царювання Петра І. Людина з хворою психікою та ще й вкрай надмірним зловживанням алкоголем, Петро І був непередбачуваним, а тому співпрацювати з ним було тим самим, що ходити по лезу бритви.
Тут мова піде про гетьмана І. Мазепу. В історії України не можливо, мабуть знайти особу, навколо якої точились би такі гострі суперечки, побудовані, переважно, на протилежних точках зору. 22 роки його життя припадає на гетьманство, а 20 з них під владою Петра.
Багато він зробив і доброго, і злого, щоб увійти в довіру цій людині і на протязі 20 років користувалися цією довірою.
Високоосвічений, володів вільно 6 мовами, добре проінформований в дипломатичних стосунках діячів європейських держав, він легко впливав на зовнішню політику Петра.
22 роки гетьманування І. Мазепи — це відносний спокій в Україні, щ- о дало змогу розвитку економіці та культурі. В великій мірі поменшало утисків і поборів різного роду.
Декілька важливих реформ, в тому числі і започаткування реформи військ, оскільки потрібно було переходити від отаманщини до регулярного війська.
При всьому цьому позитивному -надмірна жорстокість до підлеглих. Все робив, аби подавити спроби спротиву його волі і волі царської.
Але І. Мазепа неухильно проводив політику, направлену на об'єднання та визволення України, як і всі його попередники.
Ось тому він таємно веде переговори зі шведами по спільні дії проти Московії та Польщі.
Чому зі Швецією?
Тому, що Швеція впродовж 30 років була найсильнішою в Європі у військовому значенні.
Ще Б. Хмельницький домовився зі шведським королем, як ми пам'ятаємо, про військовий союз та протекцію.
Тож І. Мазепа продовжував політику Б. Хмельницького, та його наступників.
Чому обернулись провалом всі заходи зі шведами — це окрема тема.
Думається, що рано чи пізно, але його спіткала б доля його попередників, а взагалі так і сталося. Він помер за межами рідної землі в м. Бендери, в Молдові від сердечного нападу у 1709 р., проживши 70 років.
Могила його не відома, як він і заповідав.
Ні один портрет його не зберігся, бо знищено все, що нагадувало про нього.
Відоме більшості його обличчя — це, насправді, жарт — портрет єврея, орендаря земель Мазепи, роботи французького художника Ж.-П. Норблена.
Образ, який зображений на грошовій купюрі — фантазія художника, як і всі пам'ятники.

Деякі висновки

Як бачимо, цілком природньо утворилася українська нація -етнос.
На демократичних засадах утворилася нова держава Козацька республіка- Гетьманщина.
Те, що були зовнішні причини розвалу, ще не окріплої молодої держави- це ми вияснили, а от чому відбувся внутрішній розкол, який перетворився в збройне протистояння, — громадянську війну, — це спробуємо вияснити.
Прислів’я “де два українця — там три гетьмана” тут не доцільна тому, що в основі співіснування в нашому суспільстві завжди був принцип демократії, та і в козацькому середовищі лежав принцип “ де три козаки, там два одного судять”, тобто не цар, не гетьман, а суспільство вирішує всі питання життєдіяльності своєї спільноти.
• У всі часи наш народ відстоював свою свободу, а тому місця диктатурі не було. Гетьман І. Самойлович про це добре сказав царському чиновнику — послу Алмазову: “У вас по великоросійських містах, усі під страхом ходять, а по наших воля”.
• За рідким винятком українські гетьмани та інші високопоставлені особи ставали зрадниками народу та української землі. Ризикуючи своєю свободою і ціною свого життя боролись за цілісність і свободу земель України.
Так в чому ж причина протистояння?
Думається, що причини в тогочасній українській еліті.
• Відсутність в українській еліті національно -державної ідеї і переважання регіонально-кланових інтересів — це одна з причин.
• Політична боротьба між старшинськими угрупуваннями під час якої через особисті чи групові амбіції вони починали блокуватися з іноземними державами, часто нехтуючи інтересами народу — це ще одна причина.
• Була необхідність в жорсткій централізованій владі, замість багатовекторної олігархічно-кланової, яка утворилася на той час.-
це також вагома причина.
• Принципові помилки вождів революції, в першу чергу Б. Хмельницького, допущені при проведенні соціально-економічних перетворень, що призвело до розколу українського суспільства на окремі ворогуючі сторони.
Майже дзеркально ці причини повторилися після розпаду Російської держави у 1917р.
Повторилися вони і після розвалу Радянського союзу і продовжуються до нинішнього дня.
Далі буде
А.Суковач, історик